Час читання 8 хвилин
Як відокремити патологічний розвиток особистості від норми? Іноді це складно зробити навіть фахівця з багаторічним стажем. Кажуть, що розвиток завжди відбувається на підставі діалектики – боротьби протилежностей. Така боротьба може нести не тільки характер протистояння, але і взаємодії. Але протиставляти здоровий розвиток особистості і невроз – це не тільки некоректно, але і чревате помилками. Раніше вважалося, що невротичні прояви – супутники таланту. Пацієнтів божевільних будинків змушували малювати і писати музику. Тепер вже давно зрозуміло, що невроз і інші патології особистісного розвитку – це грубе відхилення від норми, яке веде не до зростання, а деградації особистості.
У цій статті ми розглянемо існуючі типи невротичних конфліктів, а також умови їх формування. Навіщо про них знати звичайній людині? Не кожен раз той чи інший тип патології може проявлятися в його силі, і в чистому вигляді. У своїх полегшених формах психопатології зустрічаються практично повсюдно. Знання про них допомагають краще зрозуміти мотиви поведінки оточуючих, а іноді і сприяють більше глибокому розумінню власних внутрішньоособистісних конфліктів.
Розвиток тривожної особистості
Нерідко зустрічається і такий варіант, як розвиток особистості по тривожному типу. У такому разі говорять про генералізованому тривожному розладі. Для того, щоб розглянути патологічний розвиток особистості, потрібно визначити значення деяких термінів. Страх – це фізіологічна, що має емоційне прояв реакція людини на серйозну небезпеку для його благополуччя. Тривога – похідне від страху; вона являє собою таку ж реакцію на невизначену загрозу. Тривожний розлад – вид захворювання, у якому тривога грає провідну роль.
Тривога – досить неприємне відчуття. Вона виражається рядом симптомів: це і відчуття «грудки» в горлі, і нездатність сконцентруватися на роботі, і відчуття втоми, розбитості. Всі сили людини кинуті на те, щоб подолати страх невизначеності.
Які основні припущення про формування подібного розладу? Психоаналіз припускає, що причиною розвитку тривожної особистості є витіснення певних, нагальних потреб. Фрейд припускав, що подібний невроз виникає при умовах надмірного навантаження на психіку дитини. Захисні механізми не витримують стресу і опиняються в полоні невротичної тривоги. Наприклад, маленька дитина постійно отримує ляпаси від дорослих, коли просить молока або ж випадково бруднить штани. У кінцевому рахунку, він буде переконаний, що становить небезпеку сам для себе. Коли у нього будуть виникати імпульси подібного роду, він буде відчувати стрес і тривогу.
З іншого боку, розвиток особистості також не може бути гармонійним і в сім’ях з гіперопікою. Захищені в таких умовах діти від будь-яких загроз мають дуже мало шансів на самостійне створення захисних механізмів психіки. Опиняючись у дорослому світі з його вимогами і небезпеками, вони виявляються уразливими.
Біхевіористи вважають тривогу міцної умовно-рефлекторною реакцією. Колись вона виникла на реальну загрозу. Але, навіть опинившись у безпечному стані, людина може відчувати страх у відповідь на певні стимули.
Частина дослідників вважає, що тривожний розлад і патологічний розвиток особистості за даним типом може мати спадкову основу. Замкнутість, лякливість, страх комунікації, вважають ці вчені, передаються від батьків до дитини генетичним способом.
Панічний розлад особистості
Реакція тривоги може проявлятися і симптомами надзвичайно сильною паніки. Коли з людиною відбувається панічна атака, йому здається, що він повністю втрачає контроль над своїм життям і його ось-ось прийде загибель. Деякі можуть відчувати напади панічних атак при особливих умовах (наприклад, на відкритих просторах або, навпаки, в наповнених людьми гіпермаркетах). Інші переживають напади паніки, які тривають близько 10 хвилин і проходять самі собою.
На походження панічного розладу також є різні погляди. Біологічна модель передбачає, що регулярно повторюються панічні атаки можуть відбуватися із-за неправильної роботи мозку. На думку вчених, вони викликаються зміною активності гормону норадреналіну в межах ділянки мозку під назвою блакитнувате пляма, активно регулює емоційний стан. Норепінефріну є гормоном, активність якого тісним чином пов’язана з депресивними та тривожними розладами. Дослідники вважають, що панічний розлад, має під собою біологічну основу, передається у спадок. Воно може з успіхом піддаватися медикаментозному лікуванню.
З іншого боку, існує ще один погляд на патологічний розвиток особистості панічного типу. Прихильники когнитивистской теорії переконані, що біологічний збій у мозку являє собою лише одну з причин виникнення панічної атаки. Людина, схильний до панічних атак, схильний неправильно інтерпретувати ті процеси, які відбуваються в його організмі. Цим він готує себе до подальших панічним атакам. Вони припускають, що симптоми можуть знову застати їх зненацька. В даний час для лікування панічних атак з успіхом застосовується когнітивна терапія. В її процесі людині пояснюють, що відбуваються з ним фізичні явища не несуть для нього шкоди, – і вже тим більше не можуть бути причиною смерті.
Адиктивна поведінка
Такий тип поведінки являє собою той сценарій, що губить розвиток особистості на корені. При виникненні будь-якого роду залежності спостерігається одна і та ж закономірність. Людина намагається втекти від реальності шляхом вживання різних речовин або особливих форм поведінки. Метою адикції є зміна емоційного стану. За допомогою залежності людина створює для себе ілюзію безпеки.
Руйнівний характер такої поведінки проявляється у вибудовуванні емоційного зв’язку не з людьми, а з предметами своєї залежності – випивкою, наркотиками, комп’ютерними іграми.
Патологічний розвиток особистості за типом адикції має різні причини. Найчастіше – це нашарування певних особистісних рис на соціальні обставини. Залежна поведінка часто зустрічається за умови поганої соціальної адаптації дитини у шкільному колективі або вузі. Велику роль тут грають не тільки соціальні умови розвитку особистості, але і внутрішні риси. Це слабка психологічна стійкість, азартність, самотність, убогість емоційного життя.
Патологічний розвиток особистості за адикції обумовлено впливом практично всіх суспільних інститутів – тут залишає свій відбиток сім’я, школа, інші соціальні осередки. Але провідна роль при цьому належить сім’ї. Наприклад, алкоголізм може передаватися через покоління. Сім’я – це приклад для наслідування кожної людини. Тому залежні люди часто виростають з тих сімей, яким притаманна конфліктність, кримінальні схильності, де проявляється емоційне або фізичне насильство. Умови, що приводять до залежності, діляться на наступні категорії:
- Несприятлива соціальна ситуація (відсутність батьківської турботи та уваги, постійні сімейні сварки, ігнорування емоційних потреб дитини);
- Низький рівень соціальної адаптації у школі;
- Невміння підлітка або молодої людини справлятися з залежною поведінкою.
Зазвичай, коли говорять про формування залежної поведінки, маються на увазі підліткові адикції. Однак незрілість особистості може призводити до адикції і у більш дорослих людей. Зазвичай залежність проявляється порушенні ієрархії мотивів, діяльність людини перестає бути опосередкованою. Всі його дії зводяться до одного – дістати ще одну дозу, випити ще пляшку спиртного. Але хто б не був винен у патологічному розвитку особистості, вірно одне: вибратися з ланцюгів залежності неможливо без професійної допомоги і власного бажання залежного.
Співзалежність
Дуже великою популярністю серед вітчизняних, так і зарубіжних психологів, отримав останнім часом термін «співзалежність». Що ж він означає? Під цим словом розуміється залежність одного з членів сім’ї іншого члена, який, в свою чергу, підвладний хімічної залежності. Така людина зазвичай це чоловік або син для жінки – знаходить надзначущість.
Певною мірою залежність один від одного присутня в будь-яких відносинах. Однак при даному розладі, вважають вчені, особистість созависимого як би «стирається» повністю. Він втрачає свої інтереси, у нього практично відсутні психологічні межі. Патологічний розвиток особистості, результатом якого є співзалежність, зазвичай має свої закономірності. Такий тип поведінки формується в ранньому дитинстві і продовжує формуватися в юності. Основні умови розвитку особистості, при яких розвивається співзалежність:
- Надконтроль батьків над дитиною. Навіть у дитинстві, незважаючи на повну залежність від дорослого, у дитини вже проявляються свої інтереси і потреби. Але якщо його ініціатива присікається дорослим, починає формуватися созависимая особу;
- Ставлення батьків до психологічних кордонів дитини. Вони можуть або безцеремонно втручатися у його світ, або ж, навпаки, залишати його без уваги. В останньому випадку дитина відчуває, що його ніби не існує«. Щоб захистити себе, він розвиває в собі схильність до постійного контролю над ситуацією будинку. Потрібно відзначити, що зазвичай співзалежні особистості розвиваються в залежних сім’ях, де вживають алкоголь, наркотики тощо;
- Порушення процесу самоідентифікації в підлітковому віці. Починається «бунт» проти дорослих, до якого домішується ще й матеріальна залежність дитини. При цьому підліток жадає волі, але під цією «свободою» він не бачить відповідальності. Цього він не був навчений в дитинстві. Фінал формування дитячо-батьківських відносин – це початок молодості (близько 19 років). Нормальний розвиток особистості припускає, що в цьому віці у людини встановлюються сприятливі, партнерські відносини з батьками. Якщо ж умови розвитку особистості не давали дитині протягом усього періоду дитинства і юності проявляти самостійність, відстоювати свої кордони, формується созависимая особистість.
Патологічний розвиток особистості при психопатії
Правда життя така, що звичайна людина рідко може запідозрити в колезі або сусіда психопата. Людям складно уявити, що хтось може бути здатний на ті дії, які вони самі б ніколи не зробили. Крім того, образ психопата завжди асоціюється з чимось вкрай негативним. Біда в тому, що справжні психопати виглядають і поводяться іноді навіть краще, ніж навколишні люди. Вони схожі на замасковані в саду штучні квіти, які виглядають навіть краще, ніж їх побратими.
Що ж таке психопатія в загальних рисах? Психопат – це безжалісний і егоїстична людина. Йому абсолютно невідомо співчуття – його видимість психопат може лише створювати. Його ніколи не мучать докори сумління. Чого ж не вистачає в цьому портреті? Так, у психопата немає однієї якості – він не може жити в гармонії з оточуючими людьми. Виходить така картина, що можна засумніватися в існуванні психопатів в принципі. Однак це далеко не так. Навіть якщо вам пощастило не мати в своєму оточенні людей подібного роду – варто подивитися новини і побачити, скільки злочинів вони здійснюють. Нарцисична особистість, маніпулятор, соціопат – все це синоніми одного і того ж психотипу.
За юридичним і медичним нормам психопатія не є хворобою і не являє собою пом’якшувальну обставину. Такими людьми керує не психічний розлад (яке завжди приносить страждання хворого), а холодний розум, не знає про те, що таке мораль.
Часто психопатія являє собою наслідок неправильного виховання, порушення формування особистості. Це відхилення може бути також викликана травмами головного мозку. Патологічний розвиток особистості при психопатії іноді має свою динаміку – від неврозу до власне психопатії. Нагадаємо, що психопатія не є захворюванням. У ній немає галюцинацій, марення, спотвореного сприйняття реальності. Головний ознака психопатів – це неможливість нормальної адаптації в суспільстві. Основним джерелом розвитку психопатії вчені все ж вважають спадковість.
Висновок
Патологічний розвиток особистості різноманітне у своїх формах, і може мати різні причини. Ті чи інші симптоми посилюються або зменшуються при впливі умов навколишнього середовища, зміну світосприйняття хворого за допомогою психотерапії. Знати про особливості таких людей – означає не тільки володіти додатковою інформацією про їх поведінку. Це також означає вміння вчасно виявити співчуття або твердість – там, де це необхідно.