Згадайте себе в дитинстві. Мами спокійно відпускали нас погуляти на вулицю, сходити до приятеля в сусідній під’їзд, зганяти за хлібом або морозивом, дозволяли навіть переночувати у друга або подруги. І мова йде не про підлітків, а про тих, кого зараз називають «малюками»: молодших школярів 8-10 років.
Всього 20 років тому на вулицях можна було зустріти зграйки наданих самим собі дітей, які грали в «козаків-розбійників» і стрибали по гаражах. Не рідкістю було виявити дитину в громадському транспорті або навіть на електричці, безперешкодно прямує в передмістя до бабусі.
Порівняйте наше дитинство з тим, що відбувається зараз. На обгороджених високим парканом дитячих майданчиках дорослих чи не більше, ніж дітей. Мами водять за ручку третьокласників, а в метро бабуся дбайливо підв’язує шарф дитині, якого і дитиною-то складно назвати: це вже підліток…
Що змінилося? Стали небезпечнішими вулиці? Або сучасні батьки заразилися синдромом “гіперопіки”, що не дозволяє відпустити дитину від себе далі, ніж на три метри?
Напевно, проблема полягає і в першому, і по-другому.
Небезпечні вулиці сучасної Росії
Дитинство більшості з нас припало на Радянський союз або час перебудови. Союз був у певному сенсі унікальним місцем: закрита країна з відносно невеликою кількістю автомобілів, де кожен дільничний легко міг перерахувати всіх «своїх». Звичайно, багато злочинів замовчувалися-адже пропаганда стверджувала, що Радянський союз був абсолютно вільний від злочинності, — проте замовчування теж вносило внесок у панувало на вулицях міста відчуття безпеки. Мами не боялися відпускати дітей на вулицю. Ніхто навіть не думав про те, що може статися щось страшне, тим більше, з усіх теле-і радіоприймачів лилися запевнення в стабільності і спокої.
Перебудова-інший час. Більшість батьків змушені були залишати дітей на піклування самих себе: залізна завіса звалилася, звалилася економіка, весь «середній клас» моментально став жебраком. Дорослим доводилося працювати в кілька змін, щоб забезпечити себе і дітей, і діти змушені були швидко рости.
Зараз з телевізора рікою ллється інформація про маніяків, зниклих дітей, малолітню агресивну шпану. Навіть самі тихі спальні райончики наповнили автомобілі. Вулицями бігають зграї бродячих собак. Не дивно, що матері побоюються відпускати своїх дітей не те що до бабусі в передмістя — в магазин за рогом. І мають на це всі підстави.
Батьківський внесок в інфантилізацію дітей
Однак гіперопіка-це не тільки небажання відпускати дитину з дому. Уявіть ситуацію: ранній ранок, дитина-першокласник збирається в школу. Дуже повільно він одягає шкільну форму, потім відволікається на те, щоб потискати кота, потім приймається за куртку і черевики, в процесі відволікаючись ще на пару не відносяться до зборів справ. Зрештою мати не витримує і приймається сама одягати дитину, швидко-швидко, аби встигнути відвезти чадо в школу, а потім доїхати до роботи. Адже одягнути дитя самостійно набагато швидше, ніж дозволяти йому одягатися без допомоги дорослих.
І так постійно, день за днем, клас за класом. А потім батько щиро дивується, чому її третьокласник впадає в ступор побачивши шнурків, забуває зміну, обід, підручники, отримує через свою неуважність наганяі в школі. Чому не отримувати щось? Дитина звикла, що за нього все робить мама, і не бачить ніякої необхідності цьому вчитися.
Як вчинити? Залишити дитину в спокої. Як би не хотілося допомогти коханому чаду, рано чи пізно доведеться сказати:»Вибач, але давай-ка справляйся сам”. Пару раз доведеться запізнитися, Але дитина повинна зрозуміти, що самостійність потрібна не мамі і не вчителям, а йому самому.
Резюмуючи: сучасний світ дійсно таїть в собі море небезпек. Чи варто оберігати від них дитину? Так, варто. Але не варто заходити в цьому занадто далеко, інакше ви ризикуєте зробити свою дитину надмірно інфантильним і залежним.
